Зайва О.О.

Дніпропетровський національний університет

Психологічні передумови формування гомосексуальної ідентичності

Детальний розгляд теми гомосексуалізму в психологічній науці спирається на термін „полорольова ідентифікація”. Спеціалісти з проблеми приділяють увагу тому, яким чином відбувається формування гомо- або гетеросексуальної ідентичності спершу дитини, а потім підлітка і дорослої людини, які психологічні чинники визначають її розвиток.

На даний момент гомосексуалізм розуміють як поліфеномен, тобто явище, генезис якого зумовлений декількома групами факторів, а саме: біологічними, психологічними та соціальними. Зупинимось на психологічних передумовах формування гомосексуальної ідентичності.

У літературі з питання згадується небагато теорій гомосексуалізму. Зиґмунд Фройд стверджував, що гомосексуальність є результатом природженої схильності всіх людей до бісексуальності. За звичайних умов, психосексуальний розвиток іде гетеросексуальним шляхом. Проте інколи, при неправильному розв’язанні комплексу Едипа, розвиток дитини може зупинитись на „незрілій” стадії, що, у підсумку, призведе до гомосексуальності [3].

Психоаналітик І.Бибер та його колеги-послідовники досліджували ідею З.Фройда, згідно з якою до гомосексуалізму можуть призвести неправильні стосунки між батьками й дітьми. Вони з’ясували, що багато гомосексуалів мали занадто владних матерів та слабовільних, пасивних батьків; у гетеросексуалів подібне співвідношення ролей у сім’ї зустрічалось рідше. І.Бибер висловив також думку про зумовленість гомосексуальності страхом перед особами протилежної статі [5].

Біхевіористські теорії розглядають процес формування сексуальної орієнтації як вироблення у ранньому віці психологічних умовних рефлексів поряд з позитивним або негативним підкріпленням за певну сексуальну поведінку [2]. На думку дослідників, сексуальний досвід із представниками своєї статі, що приносить задоволення, та спроби гетеросексуальних контактів, що спричинили переживання розчарування або навіть страху, цілком можуть визначати подальший розвиток полорольової ідентифікації. Біхевіористський підхід дозволяє пояснити той факт, що деякі люди становляться гомосексуалами у зрілому віці. Відомо, наприклад, що деякі жінки, які зазнали зґвалтування, становляться лесбіянками [6].

Вітчизняні та зарубіжні дослідники вказують наступні негативні варіанти батьківсько-дитячих стосунків, що можуть сприяти формуванню гомосексуальної ідентичності підлітка:

а) антагонізм до родителя протилежної статі (наприклад, авторитарний батьки у дівчинки та страх перед ним);

б) часті свари між батьками, що сприяє формуванню презирства дитини до гетеросексуальних стосунків; прищеплені дитині негативні очікування від стосунків із людиною протилежної статі (наприклад, мати вчить дівчину: „Я на цьому обпеклась, хоч би ти не повторюй моїх помилок”);

в) недостатня увага з боку родителя як своєї статі, так і протилежної (у першому випадку у гомосексуальних відносинах доросла людина шукатиме тепла та близькості, які вона не отримала у дитинстві; у другому – відбувається формування гіперкомпенсаторної реакції. Наприклад, батько дівчини постійно нагадує їй, що бажав би мати сина, критикує за слабкість та „несерйозність” інтересів, тому дівчина привчається розглядати маскулінність як дещо більш гідне поваги).

Спеціалісти з проблеми зауважують, що вирішальну роль у формуванні полорольової ідентичності дитини грає пріоритет у родині на покарання та соціальні забобони [4]. Навіть якщо лідер у сім’ї – чоловік, він часто делегує повноваження у вихованні як дочки, так і сина дружині. Роль члена родини, що домінує в сім’ї, становиться для дитини стереотипом для формування власного соціального характеру. В майбутньому, багато притаманних йому рис будуть аналогічними рисам характеру родителя-лідера. „Пасивний” родитель – антитеза лідера; дитина несвідомо робить його еталоном майбутнього сексуального інтересу. Саме через цей факт дослідники пояснюють порівняно більшу кількість гомосексуальних чоловіків, а не жінок [Віт Ценев].

Окрім психологічної зумовленості гомосексуальної ідентичності, науковці виокремлюють також біологічну (хромосомні порушення) та соціальну. Соціальні причини гомосексуалізму полягають в устоях та нормах суспільства або середи, у яких формується особистість: сприятливими умовами в цьому випадку виступають приналежність людини до богеми, певного класу (ув’язнені, військовослужбовці, учасники експедиції або морського переходу) або нації; значний вплив може справити харизма значущої особистості (як, наприклад, Фредді Мерк’юрі для прихильників гурту „Queen“).

Література

1. Клейн Л.С. Другая Любовь. Природа человека и гомосексуальность. – СПб.: «Фолио-пресс», 2000. – 864с.

2. Кон И.С. Лики и маски однополой любви. Лунный свет на заре. – М.: ООО «Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 574с.

3. Фрейд З. Три очерка по теории сексуальности // Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений. – СПб.: «Питер», 2004. – С.113-180.

4. Bell A.P., Weinberg M.S. Homosexualities: A Study of Diversity Among Men and Women. – New York: “Simon & Schuster”, 1978. – 308c.

5. Bieber I. et al. Homosexuality: A Psychoanalytic Study. – NY: “Basic Books”, 1962. – 358c.

6. Remafedi G. Adolescent homosexuality: Psychological and medical implications // Paediatrics. – 1987. – №79. – С.331-337.